Це "ЖЖ" - нєспраста (с)

Огляд новин за 30.10

Оце дивився я сьогодні новини про те, як Юля героїчно з косою напереваги кидається грудьми на амбразуру епідемії – і таке зло брало, що прямо слів немає. Бо ніхто інший, як вона особисто несе повну відповідальність за смерті двох десятків (поки що) людей.

Ця відповідальність лягає на неї як на голову уряду, який не займається нічим, окрім дерибану позиченого бабла. Але для тих, хто сумнівається – я можу навести переконливіші докази.

Отже, у держбюджеті на 2009 рік видатки на охорону здоров’я було зменшено у порівнянні з попереднім роком на 3,48%, а фінансування Академії медичних наук – майже на 28%. Якщо комусь здається, що це дрібниці – медицина тут безсила.

Але йдемо далі. Фінансова підтримка розвитку інфраструктури наукової діяльності у сфері профілактичної та клінічної медицини зменшилася на 88%, зменшено видатки на методичне забезпечення діяльності медичних та фармацевтичних вищих навчальних закладів та закладів післядипломної освіти, на спеціалізовну консультативну амбулаторно-поліклінічну допомогу, що надається вищими навчальними закладами, науково-дослідними установами та загальнодержавними закладами охорони здоров’я.

Не передбачено жодної копійки на купівлю рентгенологічного, діагностичного та іншого обладнання – мінус 270 млн. грн. у порівнянні з попереднім роком. Не передбачено видатків на державний контроль якості лікарських засобів, зате на 55,6% більше виділено грошей на діяльність Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів.

Вдвічі зменшено фінансування боротьби з цукровим діабетом і вилучено статтю видатків на закупівлю автомобілів «швидкої допомоги». І, нарешті, (увага!) у 10 разів зменшено фінансування видатків на боротьбу з епідеміями.

Загальну картину можна подивитися тут. Але попри те навряд чи доводиться сумніватися у тому, що Юлі б зараз краще не бігати перед телекамерами з криками про рішучу боротьбу з епідемією, а повіситися на власній косі. Або хоча б подати у відставку. Це було б, принаймні, справедливо.

Але від неї такого годі чекати. Та їй ця епідемія навіть вигідна. Вона вже погрожує карантином і обмеженням пересування громадян між областями «без поважних причин». Залишимо осторонь питання про те, хто ж буде вирішувати – чи є поважною причиною, приміром, бажання відвідати батьків. Але ж як бути з Конституцією, яка гарантує людині право вільного пересування?

P.S. На правах розповсюдження мислевірусу. Ігор Луценко написав невеличке дослідження на тему «Як Юля виконує свої обіцянки». Рекомендую вмєняємим людям для ознайомлення, а ВОНАністам – для язви шлунку.

Володимир Йадороб

Немов босоніж по стерні,

Слова, як осінь навіжені

І безнадійні, як мішені

При перехресному вогні,

Ідуть – ступають на ножі,

І розтинають навпіл вітер,

Зодіакальні знаки літер

У безкінечному вірші,

Що написався, далебі,

Ще випадковіше за осінь,

Чиї дощі золотокосі

Так довго снилися тобі

На тій затоптаній межі,

Поза якою білим-біло…

…Слова летіли і летіли,

Немов осінні вітражі,

Немов босоніж по стерні,

Неначе осінь, навіжені,

І безнадійні, як мішені

При перехресному вогні…

…Я виріс у маленькому містечку на краю світу, і, повірите, ще жодного разу не святкував День Незалежності. Жодного разу не був на параді, не їздив з друзями «на природу» і не скористався цим законним вихідним,щоб відпочити.

…«Мамо, а чому сьогодні День Незалежності?», - питав мій менший брат, знічев’я скручуючи травинку у вузлики. «Бо – НЕ ЗАЛЕЖИШСЯ», - відповідала мама, важко вганяючи заступ у всихлу на грудку землю.

… Про те, що у Москві почався путч, моя сім’я знала із вечірніх новин. Додатковою ознакою того, що у країні відбувається щось грандіозне, було те, що наш сусіда, партієць, пішов у запой. «Триндєц, - казав він, - Таку країну прос..али!». Проте нам було не до того – ми копали картоплю.

У маленьких містечках вже тоді широким поступом горбачовської перебудови йшла бідність. Колгоспи пускалися по світу з торбами. Красти хоч і почали ще раніше, а проте тепер навіть найдрібніший сільський начальник вважав за свій обов’язок потягнути все, що погано лежить. Сім’ї на кшталт моєї (обоє батьків - зоотехніки) мусили рятуватися картоплею. 24 серпня 1991 року ми зустріли на городі далеко за містом – з лопатами в руках. Про те, що на географічній карті постала нова держава, ми з татом дізналися від випадкового знайомого, коли, поклавши по два повні мішки на велосипед, котили картоплю додому – за сім кілометрів. І – жодних емоцій: коли ти йдеш по шосейці під палючим сонцем та котиш навантажений велік, жодні політичні пертурбації не грають ніякої ролі…

Так само усі наступні Дні Незалежності ми проводили на городі. Картоплі було багато, і щоб викопати її – банально не вистачало часу, адже батькам треба було ще ходити на роботу. А увечері багато не накопаєш, тим більше, що усі городи далеко, а із транспорту – лише велосипеди. Отож державний вихідний 24 серпня, особливо, коли він випадав на суботу чи неділю (тоді вихідним був і понеділок) – це був подарунок долі для нас, а проте зовсім у іншому сенсі, аніж про нього говорять кабінетні патріоти.

…Зате сім’я моєї майбутньої дружини чекала того дня давно. Як і ми, 24 серпня вони копали бульбу. Тато – художник і скульптор із вищою професійною освітою, який за життя жодного разу не ліпив Леніна і навіть не був членом партії. А тому працював підсобником у малярській бригаді, бо інші шляхи були заказані – сім’я жила у страшенній нужді.

Його тато, дід моєї дружини, був сотником УПА і десять років провів у «таборах відпочинку». Отож для них розвал тоталітарної імперії та здобуття Україною незалежності – це була подія надзвичайної ваги. Навіть на город вони прихопили радіоприймач і слухали пряму трансляцію засідання Верховної Ради. Моя дружина розказує, що коли Кравчук зачитав Акт проголошення незалежності, вони всі плакали і обнімалися, а тоді пішли – і на останні гроші купили морозива. На більше не вистачило…

…Я люблю свою країну. Я гордий за те, що у тому 1991 році ми знайшли у собі сили вирватися із міцних братніх обіймів «совка» і стати на свій шлях. Яким би він не був тернистим. «У своїй хаті – своя правда, і сила, і воля», - писав Шевченко, і додати до цього нічого. Тому я ніколи не переймався, що ще жодного разу за життя не бачив святкового параду – адже сенс цього дня зовсім у іншому.

І День Незалежності я все одно сприймаю так, як колись казала моя мама – бо НЕ ЗАЛЕЖИШСЯ. А тому ось зараз, дописавши ці рядки, - я біжу на вокзал. Їду до тестя. Копати картоплю.

http://infoporn.org.ua/2008/08/25/den-ne-zalezhnosti/

"Коли Швейк показав дільничному інспекторові повістку і чорним по білому довів, що мусить сьогодні ж стати перед призовною комісією, той трохи розчарувався і, щоб запобігти бешкетам, наказав двом кінним поліцаям конвоювати візок із Швейком на Стршелецький острів.

Про всю цю подію в «Празькій офіційній газеті» з явилася стаття такого змісту:

«Патріотизм каліки

Вчора близько полудня перехожі на головних празьких вулицях були свідками сцени, яка красномовно свідчить про те, що в величний і серйозний період сини нашого народу можуть подати чудовий приклад вірнопідданства трону старого монарха. Здавалося, ніби вернулись часи стародавніх греків і римлян, коли Муцій Сцевола пішов разом з іншими в бій, незважаючи на свою спалену руку. Каліка на милицях, якого стара матуся везла на візочку для хворих, продемонстрував нам учора найсвятіші свої почуття і щирий патріотизм. Цей син чеського народу добровільно, хоч він інвалід, попросився в армію, щоб усі свої сили і навіть життя віддати за свого монарха. І коли його заклик «На Бєлград!» мав такий жвавий відгук на вулицях Праги, то це свідчить, що пражани подають зразкові приклади любові до батьківщини і до монаршого дому».

Дістався до міста Лева о 2.45 по опівночі, автобусом. У сенсі подорожування я збоченець, ггг)) Зараз сиджу на залізничному вакзалі у залі очікування - тут є інтернет-клуб. Завтра, точніше, вже сьогодні - присвячую місту та його кав"ярням. А у недцлю - співаю на фестивалі "Бескиди".